LiDAR (light detection and ranging) — це сенсор, який вимірює відстань за допомогою лазерного променя. Він посилає короткий світловий імпульс і вимірює, скільки часу триває, поки відбиття повернеться назад; із часу польоту світла потім точно обчислює відстань до перешкоди. Коли він у такий спосіб знімає тисячі-мільйони точок за секунду в різних напрямках, утворюється так звана хмара точок — детальна тривимірна карта оточення. Для робота LiDAR є таким собі просторовим зором, незалежним від освітлення.
Головна перевага LiDAR — точність і надійність у визначенні відстані, зокрема й у темряві чи за погіршених світлових умов, де звичайні камери дають збій. На відміну від камери, яка бачить кольори й текстури, але відстань мусить складно оцінювати, LiDAR вимірює геометрію середовища безпосередньо. Завдяки цьому він чудово підходить для уникання перешкод, картографування будівель і точної навігації.
У людиноподібних роботах LiDAR становить одну з ключових складових сприйняття, часто розміщену в голові чи тулубі. Його дані поєднуються з IMU та камерами в алгоритмах SLAM, які дозволяють роботові одночасно створювати карту середовища й визначати в ній власне положення. Це необхідно, щоб людиноподібний робот безпечно пересувався в динамічному світі складу, заводу чи домівки. LiDAR використовують, зокрема, Unitree H1, UBTech Walker S1 та Fourier GR-1.
Проте існує й протилежна течія. Деякі компанії, натхненні підходом Tesla до автономних автомобілів, роблять ставку на зір, що ґрунтується суто на камерах, і глибину оцінюють програмно за допомогою нейронних мереж — вони аргументують нижчою ціною, масою й тим, що люди теж обходяться лише очима. Адже LiDAR досі є відносно дорогим і об’ємним сенсором. Питання «LiDAR чи лише камери» таким чином належить до живих суперечок про те, як найкраще дати роботові просторове сприйняття для втіленого ШІ (embodied AI) і створення моделей світа.