Парадокс Моравеца — це спостереження, сформульоване у 80-х роках робототехніком Гансом Моравецом (а паралельно Марвіном Мінським та іншими): для штучного інтелекту відносно легко опанувати речі, які люди вважають складними — логіку, шахи, складні обчислення — але надзвичайно важко опанувати те, що кожна маленька дитина вміє без роздумів: ходити, бачити, розпізнати предмет і вправно його схопити.
Пояснення є еволюційним. Чуттєві й рухові навички природа вдосконалювала сотні мільйонів років, тож вони в нас вбудовані, автоматичні й здаються «простими». Абстрактне мислення, навпаки, еволюційно молоде, і ми робимо його повільно й з зусиллям — тому воно видається нам складнішим досягненням. Проте саме ці давні, «прості» здібності є обчислювально найскладнішими й найважчими для програмування.
Для гуманоїдної робототехніки цей парадокс є по суті засадничою проблемою галузі. Він пояснює, чому ми маємо ШІ, який складає вірш або розв’язує рівняння, але побудувати робота, який надійно прибере будь-яку кухню чи делікатно схопить м’який фрукт, залишається невирішеним завданням. Надзвичайно складною є передусім вправна маніпуляція — див. вправна рука — та утримання рівноваги під час ходьби, через що виникають роботи на кшталт Atlas, Figure 03 чи Phoenix.
Парадокс Моравеца — це також причина, чому сучасний підхід покладається радше на навчання з даних (імітаційне навчання), ніж на ручне програмування — адже фізичні навички важко описати правилами, але можна показати. Це теоретичний хребет концепції втіленого ШІ і корисний протиотруту проти хайпу: прогрес у мовних моделях автоматично не означає, що робот опанує світ навколо нас.